ЗАКОН УКРАЇНИ Про освіту - Буштинський ліцей Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області

Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої суспільної цінності, розвиток її розумових, творчих і фізичних здібностей, професійних знань і компетентностей, забезпечення її успішної соціалізації у мінливих соціальних умовах, сприяння розвитку особистостей, готових до свідомого суспільного вибору, діяльності в умовах громадянського суспільства для примноження інтелектуального і культурного потенціалу Українського народу і забезпечення сталого людського розвитку в Україні.

Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) автономія закладу освіти — право такого закладу на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності і відповідальності в прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законами України;

2) академічна свобода — самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів з урахуванням обмежень, установлених законами України;

3) безоплатна освіта — освіта, яка здобувається особою за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів згідно із законодавством;

4) дуальна форма освіти — форма здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації на основі відповідних договорів;

5) заклад освіти (навчальний заклад) — юридична особа публічного або приватного права, що провадить освітню діяльність відповідно до своїх установчих документів та відповідної ліцензії;

6) засновник закладу освіти — орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти. Права засновника, передбачені цим Законом, набуваються також на підставах, передбачених цивільним законодавством;

7) здобувачі освіти — вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, які здобувають освіту у закладах освіти за будь-яким видом та формою здобуття освіти;

8) індивідуальна програма розвитку — документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, що розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини (або її законних представників) з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання;

9) інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципі недискримінації, врахуванні багатоманітностей людини, ефективному залученні та включенні до освітнього процесу всіх його учасників;

10) інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для навчання та виховання учасників освітнього процесу;

11) кваліфікація — стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання), визнана та підтверджена уповноваженою установою (закладом, органом), що у встановленому порядку засвідчується відповідним документом;

12) компетентність — динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність;

13) навчання впродовж життя — будь-яке навчання, що здійснюється з метою удосконалення та здобуття нових компетентностей, необхідних для розвитку особистості, її продуктивної зайнятості;

14) освітній процес – це інтелектуальна, творча діяльність у сфері освіти, що провадиться через систему науково-методичних і педагогічних заходів та спрямована на формування гармонійно розвиненої особистості шляхом передачі, засвоєння, примноження і використання компетентностей здобувачів освіти;

15) освітня діяльність — діяльність юридичної або фізичної особи, метою якої є розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських і професійних компетентностей;

16) освітня послуга — комплекс визначених законодавством, освітньою програмою чи договором дій суб’єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання;

17) освітня програма — єдиний комплекс або послідовність освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання протягом певного періоду часу;

18) особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою розвитку, навчання, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті суспільства;

19) результат навчання — знання, способи мислення, погляди, цінності, навички, уміння, інші особисті якості, які здатна продемонструвати особа після успішного завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів;

20) розумне пристосування — запровадження, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних модифікацій і адаптацій з метою забезпечення реалізації особами з особливими освітніми потребами нарівні з іншими особами їх конституційного права на освіту;

21) система освіти — сукупність суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, освітніх програм, рівнів та ступенів (кваліфікацій) освіти, стандартів освіти, ліцензійних умов, органів, що здійснюють управління у сфері освіти;

22) спеціальні закони — Закони України “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійну освіту”, “Про вищу освіту”;

23) суб’єкт освітньої діяльності — заклад освіти, підприємство, установа, організація, фізична особа, основним завданням якої є забезпечення реалізації права людини на освіту в процесі провадження освітньої діяльності;

24) універсальний дизайн у сфері освіти — дизайн предметів, навколишнього середовища, освітніх програм та послуг, покликаний зробити їх максимально придатними для використання всіма особами без необхідної адаптації чи спеціального дизайну.

Стаття 2. Законодавство України про освіту

1. Законодавство України про освіту базується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів у сфері освіти і науки, інших актів законодавства України та міжнародних договорів України.

2. Заклад освіти має право самостійно приймати рішення з питань в межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

3. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права людини на освіту, а також визначених законами автономії закладів освіти та академічних свобод учасників освітнього процесу.

4. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про освіту”.

Стаття 3. Право на освіту

1. Кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на рівність умов доступу до освіти та знань, право на безоплатну освіту у випадках, визначених Конституцією та законами України.

2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, стану здоров’я, інвалідності, громадянства, національності, ставлення до релігії, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

3. Право особи на освіту реалізується шляхом здобуття формальної, інформальної та неформальної освіти.

4. Держава здійснює соціальний захист здобувачів освіти у випадках, визначених законодавством, а також сприяє забезпеченню рівного доступу до освіти осіб із соціально вразливих верств населення.

5. Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню їхніх потреб у сфері освіти.

6. Особа має право безоплатно здобути освіту на кожному рівні освіти один раз, крім випадків, визначених законами України. Особа, яка не завершила навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним рівнем професійної або вищої освіти, має право повторно здобувати освіту відповідного рівня за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовку фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

7. Іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.

8. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно із Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, має рівне з громадянами України право на освіту.

9. Право на освіту не може бути обмежене будь-якими законами України. Закон може містити особливі умови доступу до певного рівня освіти, зумовлені специфікою освітньої програми.

Стаття 4. Забезпечення права на безоплатну освіту

1. Право на безоплатну освіту забезпечується:

для дошкільної та повної загальної середньої освіти — за рахунок формування та фінансового забезпечення мережі державних та комунальних закладів в обсязі, достатньому для задоволення потреб в освіті усіх громадян України, іноземних громадяни та осіб без громадянства, які проживають на території України;

для позашкільної, професійної та вищої освіти — за рахунок фінансування закладів освіти з державного та/або місцевих бюджетів в порядку, встановленому законодавство.

Стаття 5. Державна політика у сфері освіти

1. Освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і національно-культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в сталий розвиток суспільства.

2. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки та органи місцевого самоврядування.

3. Державна політика у сфері освіти формується і реалізується на основі наукових досліджень та порівнянь, міжнародних зобов’язань та міжнародного досвіду з урахуванням прогнозів, статистичних даних та індикаторів розвитку з метою задоволення потреб людини, економіки та суспільства.

Стаття 6. Принципи та засади освітньої діяльності

1. Принципами та засадами освітньої діяльності є:

розвиток інклюзивного освітнього середовища;

забезпечення універсального дизайну та розумного пристосування;

реалізація права на освіту без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності;

прозорість і публічність прийняття та реалізації управлінських рішень;

відповідальність органів управління освітою та закладів освіти перед суспільством;

інституційне відокремлення здійснення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти;

свобода у виборі форм здобуття і видів освіти;

фінансова, академічна та адміністративна автономія закладів освіти у межах, визначених законами України;

невтручання політичних партій в освітній процес;

невтручання релігійних організацій в освітній процес (крім випадків, визначених цим законом);

інтеграція у міжнародний освітній та науковий простір.

Стаття 7. Мова освіти

1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

2. Особам, які належать до корінних народів і національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови, у державних і комунальних закладах освіти. Особам з порушеннями слуху забезпечується право на навчання жестовою мовою та вивчення української жестової мови.Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп), що створюються відповідно до законодавства.

3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування насамперед англійської мови у державних і комунальних закладах освіти шляхом:

визначення у стандартах освіти обсягу та вимог до рівня володіння мовою міжнародного спілкування як обов’язкової складової переліку компетентностей на кожному рівні освіти;

забезпечення за кошти державного і місцевих бюджетів оволодіння та підвищення рівня володіння мовою міжнародного спілкування для педагогічних і науково-педагогічних працівників;

використання мови міжнародного спілкування в освітньому процесі.

4. Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, мовами міжнародного спілкування, мовами корінних народів і національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.

5. Особливості застосування мов навчання на кожному рівні освіти визначаються спеціальними законами.

Розділ IІ
СТРУКТУРА ОСВІТИ

Стаття 8. Складники та рівні освіти

1. Складниками системи освіти, що регулюються спеціальними законами, є:

2. Формальна освіта здобувається на таких рівнях освіти:

дошкільна освіта, яка відповідає нульовому рівню Національної рамки кваліфікацій;

початкова освіта, яка відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій;

базова середня освіта, яка відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій;

профільна середня освіта, яка відповідає третьому рівню Національної рамки кваліфікацій;

початкова професійна освіта, яка відповідає другому-третьому рівню Національної рамки кваліфікацій;

базова професійна освіта яка відповідає третьому-четвертому рівню Національної рамки кваліфікацій;

вища професійна освіта, яка відповідає п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій;

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, який відповідає п’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій;

перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій;

другий (магістерський) рівень вищої освіти, який відповідає сьомому рівню Національної рамки кваліфікацій;

третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти, який відповідає восьмому рівню Національної рамки кваліфікацій;

науковий рівень вищої освіти, який відповідає дев’ятому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Стаття 9. Види та форми здобуття освіти

1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава підтримує, визнає та заохочує всі ці види освіти.

2. Формальна освіта здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей і професій.

Формальна освіта передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття за освітніми програмами визнаних державою кваліфікацій. Здобуті особою результати навчання та кваліфікації підтверджуються відповідним документом про освіту.

Здобуття особою формальної освіти забезпечується суб’єктами освітньої діяльності у різних формах (очній, заочній, змішаній, вечірній, дуальній, дистанційній, мережевій, індивідуальній, екстернатній, педагогічний патронат тощо) відповідно до їх організаційних можливостей, а також потреб і побажань здобувачів освіти. Якщо здобувачі освіти є неповнолітніми, вибір форми здобуття освіти здійснюється їх батьками, законними представниками.

Положення про форми здобуття освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

3. Неформальна освіта передбачає здобуття особою нових компетентностей в організованому освітньому процесі без присвоєння (присудження) визнаних державою кваліфікацій за рівнями освіти та без отримання встановленого законодавством документа про освіту.

4. Інформальна освіта (самоосвіта) передбачає самоорганізоване чи спонтанне (випадкове) здобуття особою нових компетентностей під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям, та не передбачає інституціоналізованих форм.

5. Кваліфікації, здобуті шляхом неформальної та інформальної освіти, можуть бути підтверджені та визнані у системі формальної освіти у випадках і порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

6. Якщо в нормах цього Закону не зазначено інше, термін “освіта” означає формальну освіту.

Стаття 10. Дошкільна освіта

1. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини шляхом її виховання, навчання, розвитку її розумових і творчих здібностей, сприяння інтеграції в суспільство та набуття необхідних життєвих і соціальних навичок. Дошкільна освіта здобувається у закладі освіти, в сім’ї або за участю педагогічних працівників чи фізичних осіб, які провадять освітню діяльність, та в інший спосіб.

2. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків або законних представників.

3. Батьки, законні представники самостійно обирають способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту.

4. Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом формування і розвитку мережі закладів освіти, а також шляхом замовлення підготовки педагогічних працівників та запровадження освітніх програм для батьків, законних представників.

5. Органи місцевого самоврядування створюють умови та забезпечують здобуття дошкільної освіти всіма дітьми віком від трьох років, які проживають на відповідній території.

6. Органи місцевого самоврядування створюють умови для розвитку мережі закладів дошкільної освіти, які забезпечують піклування та освітній розвиток дітей до досягнення ними віку трьох років.

7. Порядок, умови, форми та особливості здобуття дошкільної освіти визначаються спеціальним законом.

Стаття 11. Повна загальна середня освіта

1. Повна загальна середня освіта передбачає завершення трьох рівнів освіти:

початкова освіта тривалістю чотири роки, яка здобувається в початковій школі;

базова середня освіта тривалістю п’ять років, яку здобувають в основній школі;

профільна середня освіта тривалістю три роки, яку здобувають у старшій школі або закладах професійної освіти.

2. Держава гарантує усім громадянам та іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, право на безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти відповідно до стандарту. Стандартом загальної середньої освіти є Національний курикулум.

3. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в закладах освіти, а також в інших видах і формах, визначених законодавством.

4. Результати навчання випускників основної та старшої школи підлягають зовнішньому незалежному оцінюванню. Перелік навчальних предметів, з яких проводиться зовнішнє незалежне оцінювання, визначається центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

5. Здобуття повної загальної середньої освіти розпочинається у віці шести — семи років. Діти, яким виповнилося сім років на початок навчального року, мають розпочинати здобуття повної загальної середньої освіти цього навчального року.

6. Метою початкової та базової середньої освіти є всебічний розвиток і соціалізація дитини відповідно до її вікових особливостей, формування її навчальних і громадянських компетентностей, виховання та розвиток творчого мислення особистості, толерантного ставлення до оточуючих, засвоєння етичних норм, особистісне і соціальне самовизначення, сприяння її інтеграції в суспільство та набуття необхідних життєвих і соціальних навичок, а також профорієнтаційне та допрофільне навчання.

7. Профільна середня освіта передбачає набуття та вдосконалення знань, умінь і навичок критичного та системного мислення, підготовку до свідомого життєвого вибору і самореалізації, професійної діяльності та громадянської активності, забезпечення готовності до продовження навчання на наступному рівні освіти.

Профільна середня освіта передбачає два напрями — загальноосвітній та професійний.

Загальноосвітній напрям передбачає профільне навчання на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб учнів та орієнтацію на продовження навчання на наступному рівні освіти.

Професійний напрям передбачає орієнтовану на ринок праці профільну освіту на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів. Здобуття профільної середньої освіти професійних напрямів не обмежує право здобувача освіти на продовження навчання на наступному рівні освіти.

8. Здобуття профільної середньої освіти можливе шляхом навчання:

за загальноосвітніми напрямами — у закладах освіти, які забезпечують здобуття профільної середньої освіти, у тому числі мистецького, військового та спортивного спрямування, навчання в яких здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів;

за професійними напрямами — у закладах професійної або вищої освіти, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти одночасно з професійною підготовкою (за професіями, спеціальностями).

Для забезпечення профільної освіти можуть залучатися заклади вищої, професійної, позашкільної освіти та інші заклади освіти.

9. Порядок, умови, форми та особливості здобуття повної загальної середньої освіти визначаються спеціальним законом.

Стаття 12. Позашкільна освіта

1. Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей і талантів дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності.

2. Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти. Компетентності, набуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.

3. Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім’єю, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.

4. Державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними і фізичними особами, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.

5. Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів, батьків, законних представників, з інших джерел, не заборонених законодавством.

6. Органи місцевого самоврядування створюють умови для доступності позашкільної освіти шляхом формування, утримання та розвитку мережі закладів позашкільної освіти відповідно до освітніх, культурних, духовних потреб та запитів населення.

7. Порядок, умови, форми та особливості здобуття позашкільної освіти визначаються спеціальним законом.

Стаття 13. Професійна освіта

1. Метою професійної освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для її професійної діяльності за певною професією, спеціальністю у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар’єрного зростання впродовж життя.

2. Професійна освіта здобувається на основі базової або повної загальної середньої освіти. Здобуття професійної освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.

Особи, які з певних причин не можуть одночасно з набуттям професії здобувати повну загальну середню освіту або не мають базової середньої освіти, а також ті, які потребують реабілітації, мають право здобувати професійну освіту.

4. Особа, яка здобула ступінь професійної освіти, може продовжити навчання на наступних рівнях освіти, у тому числі за скороченою програмою підготовки, у випадках та в порядку, визначених законодавством.

5. Заклади професійної освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.

6. Порядок, умови, форми та особливості здобуття професійної освіти визначаються спеціальним законом.

Стаття 14. Вища освіта

1. Метою вищої освіти є здобуття високого рівня загальних, професійних і наукових та/або творчих мистецьких компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.

2. Порядок, умови, форми та особливості здобуття вищої освіти визначаються спеціальним законом.

3. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти культурологічного та мистецького спрямування — мистецька діяльність) є обов’язковою та невід’ємною складовою частиною їх освітньої діяльності.

Стаття 15. Освіта дорослих

1. Освіта дорослих є невід’ємною складовою освіти впродовж життя та передбачає навчання осіб, які мають повну загальну середню освіту або перервали її здобуття, з метою особистісного розвитку та професійного зростання через набуття нових компетентностей, їх оновлення та розвиток.

2. Держава визнає право кожної особи на освіту в будь-якому віці та створює умови для формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих.

3. Однією з форм освіти дорослих є післядипломна освіта, що передбачає набуття нових та вдосконалення існуючих компетентностей на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійної освіти (професії) та практичного досвіду.

спеціалізацію — профільна спеціалізована підготовка з метою набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, що мають особливості в межах спеціальності;

перепідготовку — професійне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку;

підвищення кваліфікації — підвищення рівня готовності особи до виконання її професійних завдань та обов’язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань;

стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної професійної діяльності або галузі знань.

професійне навчання працівників робітничим професіям;

4. Професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у закладах професійної освіти, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, — перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у закладах вищої освіти.

5. Асистентура-стажування проводиться в університетах, академіях, інститутах і є основною формою підготовки науково-педагогічних працівників, мистецьких виконавських кадрів.

6. Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.

7. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

8. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.

9. Особа, яка успішно пройшла навчання за програмою післядипломної освіти, отримує відповідний документ, зразок якого затверджується засновником (засновниками) закладу освіти або уповноваженим ним (ними) органом.

10. Післядипломна освіта здобувається в закладах післядипломної, вищої та професійної освіти, закладах неформальної освіти, наукових установах, або через інформальну освіту у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Стаття 16. Освіта осіб з особливими освітніми потребами

1. Держава створює умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на усіх її рівнях з урахуванням їх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів.

2. Держава забезпечує підготовку фахівців для роботи з особами з особливими потребами на усіх рівнях освіти.

3. Особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, у тому числі шляхом створення належного фінансового, кадрового, матеріально-технічного забезпечення та забезпечення розумного пристосування, що враховує індивідуальні потреби таких осіб.

4. Виконання вимог стандартів у сфері дошкільної освіти та освітньої програми середньої освіти стосовно осіб з особливим освітніми потребами забезпечується з урахуванням їхніх потреб, нахилів, здібностей, індивідуальних психічних, інтелектуальних, фізичних, сенсорних можливостей та в тій формі, яка для кожної особи є найбільш адекватною та оптимальною.

5. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні потреби та індивідуальні можливості.

6. Держава створює умови для здобуття вищої освіти особами з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення розумного пристосування та універсального дизайну.

Стаття 17. Інклюзивне навчання

1. Заклади освіти у разі потреби утворюють структурні підрозділи, спеціальні та інклюзивні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами.

2. Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами та класами створюють умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами відповідно до їх індивідуальних потреб і можливостей.

3. Особи з фізичними, психічними, інтелектуальними і сенсорними порушеннями розвитку у закладах освіти забезпечуються допоміжними засобами для навчання.

4. Навчання та утримання осіб з особливими освітніми потребами у спеціальних закладах освіти здійснюється за рахунок коштів освітньої субвенції, державного та місцевих бюджетів.

5. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, переведення з одного типу закладу до іншого та їх відрахування здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

6. Особам з особливими освітніми потребами надається психолого-педагогічна та корекційно-розвиткова допомога у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

7. Органи місцевого самоврядування створюють ресурсні центри інклюзивної освіти з метою забезпечення реалізації права на освіту дітей з особливими освітніми потребами.

8. Будівлі, споруди і приміщення закладів освіти повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами. Якщо відповідні об’єкти неможливо повністю пристосувати до потреб осіб з особливими освітніми потребами, здійснюється їх розумне пристосування.

9. Проектування, будівництво та реконструкція будівель, споруд, приміщень закладів освіти здійснюється з урахуванням принципів універсального дизайну та/або розумного пристосування.

Стаття 18. Спеціалізована освіта

1. Спеціалізована освіта — освіта мистецького, спортивного, військового спрямування, що може здобуватися в рамках формальної, неформальної та інформальної освіти, спрямована на здобуття компетентностей у відповідній сфері професійної діяльності під час навчання у безперервному інтегрованому освітньому процесі на кількох або всіх рівнях освіти та потребує раннього виявлення і розвитку індивідуальних здібностей.

Держава створює умови для здобуття освіти мистецького, спортивного та військового спрямування у спеціалізованих закладах освіти всіх рівнів.

2. Мистецька освіта передбачає формування у здобувача освіти спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності, набуття ним комплексу професійних, у тому числі виконавських, компетентностей та спрямована на професійну художньо-творчу самореалізацію особистості і отримання кваліфікацій у різних видах мистецтва.

Мистецька освіта здобувається в спеціалізованих закладах мистецької освіти та включає:

а) початкову мистецьку освіту, що здобувається одночасно з початковою та/або базовою середньою освітою і полягає в набутті здобувачем компетентностей початкового рівня в обраному виді мистецтва;

б) профільну мистецьку освіту, що здобувається на основі початкової мистецької освіти одночасно з повною загальною середньою освітою та орієнтована на продовження навчання на наступному рівні мистецької освіти;

в) професійну мистецьку освіту, що здобувається на основі початкової мистецької та базової середньої освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти або на основі повної загальної середньої освіти та полягає в набутті здобувачем освіти професійних компетентностей за певною мистецькою спеціальністю;

г) вищу мистецьку освіту, що здобувається на основі профільної або професійної мистецької освіти та повної загальної середньої освіти та полягає в набутті здобувачем вищої освіти професійних компетентностей відповідного ступеня вищої освіти (молодшого бакалавра, бакалавра, магістра чи доктора мистецтва) за певною мистецькою спеціальністю.

Особи, які здобувають мистецьку освіту у спеціалізованих закладах мистецької освіти одночасно з повною загальною середньою освітою, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках (інтернатах), харчуванням, навчальним обладнанням та стипендіями згідно з положеннями про спеціалізовані заклади мистецької освіти.

Положення про спеціалізовані заклади мистецької освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Спортивна освіта передбачає засвоєння навчальної програми з відповідного виду спорту з метою набуття комплексу професійних компетентностей у галузі фізичної культури і спорту, формування та розвитку індивідуальних здібностей особи, поглибленого оволодіння спеціалізацією в обраному виді спорту, що здобувається одночасно з середньою, професійною чи вищою освітою у спеціалізованому закладі освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання.

Навчальні програми з відповідного виду спорту розробляються всеукраїнськими федераціями з видів спорту та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.

Особи, які здобувають спортивну освіту у спеціалізованих закладах освіти спортивного профілю, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках (інтернатах), харчуванням, табельною парадною та спортивною формами, спортивним інвентарем та стипендіями згідно з положенням про спеціалізований заклад освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання.

Положення про спеціалізований заклад освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.

4. Військова освіта передбачає засвоєння освітньої програми з військової підготовки з метою набуття комплексу професійних компетентностей, формування та розвитку індивідуальних здібностей особи і поглибленого оволодіння військовою спеціалізацією, що здобувається у спеціалізованих закладах освіти військового (військово-спортивного) профілю одночасно з середньою, професійною чи вищою освітою у спеціалізованому закладі освіти військового профілю.

Освітні програми з військової підготовки розробляються спеціалізованими закладами освіти військового (військово-спортивного) профілю та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

До структури військової підготовки належать:

а) допризовна підготовка, що передбачає здобуття особами первинних компетентностей із загальновійськових і спеціальних дисциплін;

б) підготовка осіб за військово-технічними та військово-медичними спеціальностями;

в) підготовка осіб рядового, сержантського (старшинського) складу строкової військової служби та військової служби за контрактом, яка здійснюється на основі базової, профільної середньої або професійної освіти;

г) підготовка осіб сержантського (старшинського) складу військової служби за контрактом з одночасним здобуттям особою вищої освіти, яка здійснюється на основі повної загальної середньої освіти або військово-професійної освіти;

д) підготовка осіб офіцерського складу, яка здійснюється на основі повної загальної середньої, професійної чи вищої освіти для здобуття відповідних ступенів вищої освіти та рівнів військової освіти (тактичний, оперативно-тактичний або оперативно-стратегічний).

Особи, які здобувають військову освіту у спеціалізованих закладах освіти військового (військово-спортивного) профілю, безоплатно забезпечуються місцями у гуртожитках (інтернатах), харчуванням, спеціальним одягом та стипендіями згідно з законодавством.

Положення про спеціалізований заклад освіти військового (військово-спортивного) профілю затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Стандарт спеціалізованої освіти затверджується центральним органом виконавчої влади, до сфері управління якого належать відповідні спеціалізовані заклади освіти.

6. Спеціалізовані заклади освіти здійснюють освітню діяльність за власними освітніми програмами, у тому числі наскрізними, або типовими освітніми програмами, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, у сфері управління якого перебуває відповідний заклад освіти.

Акредитація освітніх програм спеціалізованої освіти здійснюється з обов’язковим залученням представників відповідної галузі.

Здобувачі спеціалізованої освіти, які здобувають освіту за наскрізними освітніми програмами, вступають на наступний рівень освіти в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких відносяться відповідні заклади освіти.

7. Атестація та сертифікація педагогічних працівників, які забезпечують здобуття спеціалізованої освіти, здійснюється у порядку, визначеному центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні заклади спеціалізованої освіти.

Розділ ІІІ
ЗАКЛАДИ ОСВІТИ

Стаття 19. Статус закладів освіти

1. Заклад освіти є юридичною особою та набуває цього статусу з моменту його державної реєстрації.

2. Організаційно-правову форму та тип закладу освіти визначає засновник згідно із законодавством.

3. Заклади освіти усіх форм власності мають рівні права і обов’язки у провадженні своєї діяльності.

4. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками.

5. Заклад освіти повинен мати найменування, що забезпечує його індивідуалізацію серед інших юридичних осіб (структурних підрозділів). Найменування закладу освіти обов’язково повинно містити інформацію про організаційно-правову форму та тип закладу, а також може додатково містити інформацію про територіальну приналежність, статус, профільність або спеціалізацію, номер та (або) власну назву (ім’я).

Стаття 20. Автономія закладу освіти

1. Держава гарантує академічну, організаційну, кадрову та фінансову автономію закладів освіти.

2. Обсяг автономії закладів освіти визначається спеціальними законами.

1. Порядок управління закладами освіти визначається законодавством та установчими документами.

2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами України та установчими документами закладу, здійснюють:

колегіальний орган управління закладу освіти;

колегіальний орган громадського самоврядування.

Стаття 22. Права і обов’язки засновника закладу освіти

1. Права та обов’язки засновника (засновників) щодо управління закладом освіти визначаються цим та іншими законами України, установчими документами закладу.

2. Засновник (засновники) закладу освіти або уповноважена ним (ними) особа:

засновує, реорганізує та ліквідовує заклад освіти у порядку, визначеному законодавством;

затверджує установчі документи закладу освіти, вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію;

укладає контракт з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) за конкурсом у порядку, встановленому законодавством;

розриває контракт із керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством;

затверджує кошторис та фінансовий звіт закладу освіти у порядку, визначеному законодавством;

здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу освіти;

здійснює контроль за дотриманням установчих документів закладу освіти;

здійснює контроль за створенням у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;

реалізує інші права, передбачені законодавством і установчими документами закладу освіти.

3. Засновник (засновники) або уповноважена ним (ними) особа не має права втручатися в освітню та поточну господарську діяльність закладу освіти, що здійснюється закладом освіти в межах його автономних прав, визначених законом та установчими документами.

4. Засновник (засновники) або уповноважена ним (ними) особа може (можуть) делегувати окремі свої повноваження органу управління закладом освіти.

5. Засновник має право створювати заклади освіти, що здійснюють освітню діяльність на декількох рівнях освіти на підставі відповідних ліцензій.

Засновник має право створювати освітні об’єднання (комплекси), що мають у своєму складі заклади освіти різних типів і рівнів освіти. Положення про освітні об’єднання (комплекси) затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого ним закладу освіти, фінансування його діяльності;

у разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти забезпечити здобувачам освіти можливість завершити здобуття освіти за освітньою програмою, за якою вони навчалися;

забезпечити доступ осіб з особливими освітніми потребами до закладу освіти шляхом створення безперешкодного середовища відповідно до законодавства.

Стаття 23. Керівник закладу освіти

1. Керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Права, обов’язки та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законами і установчими документами закладу освіти.

Керівник є представником закладу освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених законом і установчими документами закладу освіти.

2. Керівник закладу освіти обирається чи призначається засновником за результатами конкурсного відбору з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту. Щодо керівників закладів освіти застосовується контрактна форма трудового договору.

Додаткові кваліфікаційні вимоги до керівника, порядок проведення конкурсу та призначення на посаду визначається законодавством.

3. Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень:

2) вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти;

3) призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов’язки;

4) забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм;

5) здійснює контроль за якістю роботи працівників;

6) забезпечує створення умов для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу освіти;

7) сприяє та створює умови для діяльності у закладах освіти органів самоврядування здобувачів освіти;

8) сприяє формуванню здорового способу життя у здобувачів освіти, створює в закладі освіти належні умови для розвитку фізичної культури.

Керівник закладу освіти здійснює інші повноваження, передбачені спеціальним законом та установчими документами закладу освіти.

Стаття 24. Колегіальний орган управлінням закладом освіти

1. Колегіальним органом управління закладом освіти є вчена або педагогічна рада.

2. Основні повноваження, порядок формування і роботи колегіальних органів управління визначаються законодавством та установчими документами закладу освіти.

Стаття 25. Громадське самоврядування в закладі освіти

1. Громадське самоврядування — право учасників освітнього процесу брати участь в управлінні закладом освіти в межах, визначених законами та установчими документами.

самоврядування працівників закладу освіти;

батьківське самоврядування (крім закладів вищої освіти).

2. Колегіальним органом громадського самоврядування закладу освіти є загальні збори (конференція) працівників закладу освіти за участю виборних представників здобувачів освіти.

3. У закладі освіти утворюються органи учнівського (студентського) самоврядування. Основні повноваження, порядок формування і роботи органів учнівського (студентського) самоврядування визначаються установчими документами закладу освіти відповідно до законодавства.

4. Колегіальним органом батьківського самоврядування закладу освіти є батьківська рада.

5. Повноваження, порядок формування і роботи органів громадського самоврядування визначаються законодавством та установчими документами закладу освіти.

Стаття 26. Громадський нагляд за діяльністю закладу освіти

1. Органами громадського нагляду є наглядові та/або піклувальні ради. Порядок формування наглядової (піклувальної) ради, строк її повноважень, компетенція і порядок діяльності визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

2. Наглядова (піклувальна) рада закладу освіти сприяє вирішенню перспективних завдань його розвитку, залученню фінансових ресурсів для забезпечення його діяльності з основних напрямів розвитку і здійснення контролю за їх використанням, ефективній взаємодії закладу освіти з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, громадськими організаціями, юридичними та фізичними особами.

3. Члени наглядової (піклувальної) ради мають право брати участь у роботі колегіальних органів закладу освіти з правом дорадчого голосу, вносити засновнику закладу освіти подання про відкликання керівника закладу освіти з підстав, передбачених законодавством.

4. До складу органу громадського нагляду не можуть входити здобувачі освіти та працівники закладу освіти.

брати участь у визначенні стратегії розвитку закладу освіти;

аналізувати діяльність закладу освіти та його посадових осіб;

контролювати виконання кошторису та/або бюджету закладу освіти;

сприяти залученню додаткових джерел фінансування.

Стаття 27. Відкритість і прозорість у діяльності закладу освіти

1. Заклади освіти зобов’язані формувати відкриті та загальнодоступні ресурси з інформацією про свою діяльність та забезпечувати доступ до таких ресурсів, у тому числі особам з порушеннями зору.

2. Заклади освіти зобов’язані забезпечувати на своїх офіційних веб-сайтах (у разі їх відсутності — на офіційних веб-сайтах своїх засновників) відкритий доступ до такої інформації та документів:

ліцензія на здійснення освітньої діяльності;

свідоцтво про акредитацію освітніх програм;

освітні програми, що реалізуються в закладі освіти, та перелік навчальних дисциплін, курсів, предметів, практик, що передбачені відповідною освітньою програмою;

територія обслуговування, закріплена за закладом освіти його засновником (для закладів дошкільної та середньої освіти);

визначені обсяги підготовки за рахунок різних джерел фінансування;

фактична кількість осіб, які навчаються у закладі освіти;

інформація про керівника закладу освіти, його заступників і керівників структурних підрозділів, педагогічних і науково-педагогічних працівників, рівень їх освіти та кваліфікації, займану посаду, досвід педагогічної діяльності;

наявність вакантних посад та інформація про порядок і умови проведення конкурсу на їх заміщення;

матеріально-технічне забезпечення закладу освіти;

напрями наукової діяльності (для закладів вищої освіти);

наявність гуртожитків, інтернатів та вільних місць у них;

річний звіт про діяльність закладу освіти, у тому числі фінансовий звіт;

умови доступності закладу освіти для навчання осіб з особливими освітніми потребами;

перелік платних освітніх послуг, їх вартість і порядок надання та оплати.

3. Заклади освіти на своїх офіційних веб-сайтах або офіційних веб-сайтах їх засновників оприлюднюють кошторис і звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів.

Оприлюднення інформації про використання публічних коштів здійснюється у порядку, передбаченому спеціальним законом.

4. Інформація та документи, визначені у частині другій цієї статті, якщо вони не віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом, розміщуються для відкритого доступу не пізніше ніж через десять робочих днів з дня їх затвердження чи внесення змін до них, якщо інше не визначене законами України.

5. Перелік додаткової інформації, обов’язкової для оприлюднення закладами освіти, може визначатися спеціальними законами.

Стаття 28. Політична і релігійна діяльність у закладах освіти

1. Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер.

2. Приватні заклади освіти, заклади релігійної освіти, а також заклади освіти, засновані релігійними організаціями, мають право визначати релігійну спрямованість власної освітньої діяльності.

3. Політичні партії не мають права втручатися в освітню діяльність закладів освіти.

4. Керівництву закладів освіти, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам, органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам, іншим фізичним і юридичним особам забороняється залучати здобувачів освіти до участі в політичних акціях і релігійних заходах (крім закладів освіти, визначених у частині другій цієї статті).

5. Керівництву закладів освіти, органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам, іншим фізичним і юридичних особам забороняється залучати працівників закладів освіти до участі в політичних акціях і релігійних заходах.

6. Здобувачі освіти не можуть бути обмежені у праві на здобуття освіти за їх належність чи неналежність до політичних партій, громадських об’єднань чи релігійних організацій (крім закладів освіти, визначених у частині другій цієї статті).

Розділ IV
СТАНДАРТИ ОСВІТИ, ОСВІТНІ ПРОГРАМИ,
КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ДОКУМЕНТИ ПРО ОСВІТУ

Стаття 29. Стандарти освіти

вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувача освіти відповідного рівня;

інші складники, передбачені спеціальними законами.

2. Стандарти освіти розробляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій.

3. Стандарти освіти розробляються та затверджуються у порядку, визначеному спеціальними законами.

Стаття 30. Освітня програма

1. Основою для розробки освітньої програми є стандарт освіти відповідного рівня.

вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою;

перелік освітніх компонентів та логічну послідовність їх вивчення;

обсяг навчального навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти.

3. Освітні програми розробляються закладами освіти, науковими установами, юридичними та фізичними особами, які здійснюють освітню діяльність, на підставі стандартів освіти та затверджуються закладами освіти.

Заклади дошкільної, середньої та позашкільної освіти можуть використовувати Типові освітні програми або розробляти і затверджувати власні освітні програми, що повинні бути акредитовані у встановленому порядку.

Освітні об’єднання (комплекси) та заклади спеціалізованої освіти можуть розробляти і затверджувати власні наскрізні освітні програми, які охоплюють різні рівні освіти, та акредитуються у встановленому порядку.

4. Заклад освіти у межах своєї автономії на підставі освітньої програми розробляє навчальний план, який включає перелік та обсяг освітніх компонентів, послідовність їх вивчення та графік освітнього процесу.

5. Освітні програми профільної середньої освіти, професійної та вищої освіти можуть бути академічного або професійного спрямування.

Здобуття освіти за кожною із зазначених освітніх програм не обмежує особу у продовженні освіти на наступному освітньому рівні незалежно від спрямування освітньої програми.

6. Порядок розроблення та затвердження типових освітніх програм регулюється спеціальними законами.

Стаття 31. Кваліфікації

1. Кваліфікації можуть бути повними або частковими.

Кваліфікація вважається повною у разі здобуття особою повного переліку компетентностей (результатів навчання) відповідного рівня Національної рамки кваліфікацій, що визначені стандартом освіти (професійним стандартом) у певній галузі знань чи професійній діяльності.

Кваліфікація вважається частковою у разі здобуття особою частини компетентностей (результатів навчання) відповідного рівня Національної рамки кваліфікацій, що визначені стандартом освіти (професійним стандартом) у певній галузі знань чи професійній діяльності.

У цьому Законі та спеціальних законах під терміном “кваліфікація” розуміється повна кваліфікація, якщо інше спеціально не зазначено в законі.

Стаття 32. Рамки кваліфікацій

1. В Україні функціонують такі рамки кваліфікацій:

2. Національна рамка кваліфікацій — системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів, що затверджується Кабінетом Міністрів України

3. Національна рамка кваліфікацій призначена для використання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, установами та організаціями, що реалізують державну політику у сфері освіти, зайнятості та соціально-трудових відносин, закладами освіти, роботодавцями, іншими юридичними та фізичними особами з метою розроблення, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і розвитку кваліфікацій.

4. Національна рамка кваліфікацій впроваджується з метою введення європейських стандартів та принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців, забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин, сприяння національному та міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні, налагодження ефективної взаємодії сфери освіти і ринку праці.

5. У галузевих рамках кваліфікацій конкретизується опис кваліфікаційних рівнів у термінах компетентностей, що характерні для кваліфікацій певної галузі знань та виду економічної діяльності.

6. Кваліфікаційні рівні галузевих рамок кваліфікацій мають відповідати кваліфікаційним рівням Національної рамки кваліфікацій.

7. Галузеві рамки кваліфікацій затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Стаття 33. Рівні Національної рамки кваліфікацій

1. Національна рамка кваліфікацій визначає десять кваліфікаційних рівнів, що можуть містити підрівні.

Кожен рівень Національної рамки кваліфікацій визначається певною сукупністю компетентностей особи, які є типовими для кваліфікацій відповідного рівня, що також включає її готовність до навчання впродовж життя.

2. Нульовий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи адекватно діяти у відомих простих ситуаціях під безпосереднім контролем іншої особи.

3. Перший рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи виконувати прості завдання у типових ситуаціях у чітко визначеній структурованій сфері роботи або навчання, виконувати завдання під безпосереднім керівництвом іншої особи.

4. Другий рівень Національної рамки кваліфікації визначає здатність особи виконувати типові нескладні завдання у типових ситуаціях у чітко визначеній структурованій сфері роботи або навчання, виконувати завдання під керівництвом з елементами самостійності.

5. Третій рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи виконувати виробничі або навчальні завдання середньої складності за визначеними алгоритмами та встановленими нормами часу і якості.

6. Четвертий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи самостійно виконувати складні спеціалізовані виробничі чи навчальні завдання у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, зокрема в нестандартних ситуаціях.

7. П’ятий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи вирішувати типові спеціалізовані задачі в певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає застосування положень і методів відповідної науки і характеризується певною невизначеністю умов.

8. Шостий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи вирішувати складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає застосування певних теорій та методів відповідної науки і характеризується комплексністю та невизначеністю умов.

9. Сьомий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи розв’язувати складні задачі і проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень та/або здійснення інновацій та характеризується невизначеністю умов і вимог.

10. Восьмий рівень Національної рамки кваліфікацій визначає здатність особи розв’язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, що передбачає глибоке переосмислення наявних та створення нових цілісних знань та/або професійної практики.

11. Дев’ятий рівень Національної рамки кваліфікації передбачає здатність особи визначати та розв’язувати соціально значущі системні проблеми у певній галузі діяльності, які є ключовими для забезпечення стійкого розвитку та вимагають створення нових системоутворювальних знань і прогресивних технологій.

Стаття 34. Документи про освіту

1. Після успішного завершення навчання за типовою або акредитованою освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти та учнів початкової школи) отримують відповідний документ про освіту державного зразка державною мовою. Форма і зміст документів про освіту, порядок їх замовлення, виготовлення та видачі затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Для осіб з порушеннями зору документ про освіту виготовляється з урахуванням забезпечення доступності відтвореної на ньому інформації (з використанням шрифту Брайля).

2. За неакредитованою освітньою програмою заклади освіти виготовляють і видають власні документи про освіту у порядку та згідно із зразком, що визначені колегіальним органом управління цього закладу.

3. Інформація про видані документи про освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Розділ V
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

Стаття 35. Система забезпечення якості освіти

1. Метою розбудови та функціонування системи забезпечення якості освіти в Україні є:

формування довіри суспільства до закладів освіти;

постійне та послідовне підвищення якості освіти;

допомога закладам освіти та особам, які провадять освітню діяльність, у підвищенні якості освіти.

2. Складовими частинами системи забезпечення якості освіти є:

система забезпечення якості у закладах освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти);

система зовнішнього забезпечення якості освіти;

система забезпечення якості у діяльності органів управління і установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти.

3. Система забезпечення якості на рівні закладу освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти) може включати:

розроблення закладом освіти стратегії (політики) та процедур постійного підвищення якості освіти;

створення та постійне вдосконалення системи та механізмів забезпечення академічної доброчесності;

оцінювання здобувачів освіти на основі чітких і оприлюднених критеріїв, правил і процедур;

оцінювання якості освітньої діяльності педагогічних (науково-педагогічних) працівників;

оцінювання якості управлінської діяльності керівних працівників закладу освіти;

забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, в тому числі для самостійної роботи здобувачів освіти;

забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління закладом освіти;

створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;

інші процедури та заходи, що визначаються спеціальним законом або документами закладу освіти.

4. Система зовнішнього забезпечення якості освіти може включати:

1) інструменти, процедури та заходи забезпечення і підвищення якості освіти, зокрема:

зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання;

атестацію та сертифікацію педагогічних працівників;

інші інструменти, процедури і заходи, що визначаються спеціальними законами.

2) визначені спеціальними законами органи і установи, що відповідають за розвиток та вдосконалення системи забезпечення якості, та спеціально уповноважені державою установи, що проводить зовнішнє незалежне оцінювання.

5. Система забезпечення якості у діяльності органів управління і установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти, включає:

формування політики та процедур постійного підвищення якості власної діяльності;

забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації процесів і процедур;

зовнішній незалежний аудит діяльності, процесів і процедур органів і установ.

6. Особливості функціонування системи забезпечення якості на кожному рівні освіти визначається спеціальними законами.

Стаття 36. Академічна доброчесність

1. Академічна доброчесність — це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

2. Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:

посилання на джерела інформації у разі використання ідей, тверджень, відомостей;

дотримання норм законодавства про авторське право;

надання достовірної інформації про результати досліджень та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;

контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;

3. Дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти передбачає:

самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання (для осіб з особливим освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням їх індивідуальних потреб і можливостей);

посилання на джерела інформації у разі використання ідей, тверджень, відомостей;

дотримання норм законодавства про авторське право;

надання достовірної інформації про результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності.

4. Порушенням академічної доброчесності вважається:

1) академічний плагіат – оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства; формою академічного плагіату є самоплагіат, що полягає у відтворенні без посилання на джерело інформації власних раніше опублікованих текстів;

2) фабрикація – фальсифікація результатів досліджень, посилань, або будь-яких інших даних, що стосуються освітнього процесу;

3) обман – надання завідомо неправдивої інформації стосовно власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітньої процесу;

4) списування – використання без відповідного дозволу зовнішніх джерел інформації під час оцінювання результатів навчання;

5) хабарництво – надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна чи послуг матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної вигоди в освітньому процесі.

5. За порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності:

відмова у присудженні наукового ступеня чи присвоєнні вченого звання;

позбавлення присудженого наукового ступеня чи присвоєного вченого звання;

позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади.

6. За порушення академічної доброчесності здобувачі освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності:

повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо);

відрахування із закладу освіти (крім осіб, що здобувають загальну середню освіту).

7. Види академічної відповідальності учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами.

8. Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначаються правилами внутрішнього розпорядку закладів освіти.

9. Форми та види академічної відповідальності закладів освіти визначаються спеціальними законами.

10. За дії (бездіяльність), що цим законом визнані порушенням академічної доброчесності, особа може бути притягнута до інших видів юридичної відповідальності з підстав та в порядку, визначених відповідними законами.

Стаття 37. Ліцензування освітньої діяльності

1. Ліцензування освітньої діяльності — процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність на певному рівні освіти відповідно до ліцензійних умов.

2. Освітня діяльність провадиться на підставі ліцензії, що видається органом ліцензування відповідно до законодавства.

3. Ліцензійні умови затверджуються окремо для кожного рівня освіти. Ліцензійні умови формуються з урахуванням спеціальних вимог до доступності для осіб з особливими освітніми потребами. Вимоги до ліцензійних умов визначаються спеціальними законами.

4. Ліцензування, контроль за дотриманням ліцензійних умов, видача та анулювання ліцензій на освітню діяльність здійснюються у порядку, визначеному законодавством.

Стаття 38. Акредитація освітніх програм

1. Акредитація освітніх програм — це механізм забезпечення якості формальної освіти, який полягає в оцінці освітніх програм на предмет відповідності стандартам освіти, спроможності закладу освіти виконати вимоги цих стандартів та досягнути заявлених у програмі результатів навчання.

2. Процедура акредитації освітніх програм визначається спеціальними законами.

Стаття 39. Інституційний аудит

1. Інституційний аудит — це процедура зовнішньої оцінки освітніх та управлінських процесів закладу освіти, які забезпечують його ефективну роботу та сталий розвиток.

2. Метою проведення інституційного аудиту є вироблення рекомендацій щодо:

підвищення якості освітньої діяльності закладу освіти та вдосконалення внутрішньої системи забезпечення якості освіти;

приведення освітнього та управлінського процесів у відповідність до вимог законодавства та ліцензійних умов.

3. Інституційний аудит проводиться у закладах освіти (крім закладів вищої освіти), які за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, моніторингу якості освіти, інших досліджень, показали низькі результати навчання здобувачів освіти чи освітньої діяльності.

Інституційний аудит закладів вищої освіти є обов’язковим.

Інституційний аудит може бути проведений за ініціативою засновника, керівника або наглядової/піклувальної ради закладу освіти.

4. За результатами проведення інституційного аудиту закладу освіти надаються висновок про рівень якості освіти та рекомендації щодо вдосконалення діяльності закладу освіти.

У разі виявлення невідповідності освітньої діяльності закладу освіти встановленим вимогам інституційний аудит проводиться повторно протягом наступного року. При негативних результатах повторного інституційного аудиту засновнику закладу освіти можуть бути надані рекомендації щодо зміни керівника закладу освіти, припинення чи реорганізації закладу освіти.

5. Результати інституційного аудиту оприлюднюються на сайтах закладу освіти (у разі його наявності), засновника та органу, що здійснив інституційний аудит.

6. Інституційний аудит закладу освіти проводить центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти (у сфері дошкільної, загальноосвітньої, позашкільної та професійної освіти), Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (у сфері вищої освіти) у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

7. Особливості проведення інституційного аудиту на кожному рівні освіти визначаються спеціальними законами. Порядок та критерії проведення інституційного аудиту затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Стаття 40. Зовнішнє незалежне оцінювання

1. Зовнішнє незалежне оцінювання — оцінювання результатів навчання, здобутих особою на певному рівні освіти.

2. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюється на основі програм зовнішнього незалежного оцінювання, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зміст програм зовнішнього незалежного оцінювання має бути доступним для ознайомлення осіб, які проходитимуть таке оцінювання, на початку здобуття ними освіти відповідного рівня.

3. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюється на таких принципах:

4. Процедури, форми та порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням можливостей осіб з особливими освітніми потребами та повинні бути оприлюднені не менш як за шість місяців до проведення зовнішнього незалежного оцінювання.

5. Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання здійснюється за кошти державного бюджету та за рахунок інших джерел, що не заборонені законодавством.

Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання випускників основної та старшої школи здійснюється за кошти державного бюджету.

6. Зовнішнє незалежне оцінювання проводиться спеціально уповноваженою державою установою, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 41. Моніторинг якості освіти

1. Моніторинг якості освіти — система послідовних і систематичних заходів, що здійснюється з метою виявлення та відстеження тенденцій у розвитку якості освіти в країні, на окремих територіях, в закладі освіти, встановлення відповідності фактичних результатів освітньої діяльності її заявленим цілям, а також оцінювання ступеня, напряму і причин відхилень від цілей.

2. Моніторинг якості освіти може бути внутрішній та зовнішній.

Внутрішній моніторинг якості освіти проводиться закладами освіти.

Зовнішній моніторинг якості освіти здійснюється органами та установами, визначеними цим та спеціальними законами.

3. Порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки організовує участь закладів освіти у порівняльних міжнародних дослідженнях якості освіти.

Стаття 42. Атестація та сертифікація педагогічних працівників

1. Атестація педагогічного працівника – це система заходів, спрямованих на всебічне та комплексне оцінювання його педагогічної діяльності.

Педагогічний працівник проходить атестацію не рідше ніж один раз на п’ять років, крім випадків, передбачених законодавством.

За результатами атестації визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.

Порядок атестації педагогічного працівника затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

2. Сертифікація — це зовнішнє оцінювання професійних і особистісних компетентностей педагогічного працівника, здобутих ним з метою підвищення власної кваліфікації та підвищення якості педагогічної діяльності (педагогічної майстерності).

Сертифікація педагогічного працівника відбувається на добровільних засадах виключно за його ініціативи.

За результатами успішного проходження сертифікації особі видається сертифікат, який є дійсним упродовж п’яти років.

Порядок проходження сертифікації затверджує Кабінет Міністрів України.

Розділ VI
УЧАСНИКИ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 43. Категорії учасників освітнього процесу

2) педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники;

5) фізичні особи, які здійснюють освітню діяльність за наявності відповідної ліцензії;

6) інші особи, які залучені до освітнього процесу:

2. З метою підвищення якості освітнього процесу та в інтересах здобувачів освіти до освітнього процесу можуть залучатися інші особи за рішенням колегіального органу управління закладу освіти.

Стаття 44. Права і обов’язки здобувачів освіти

навчання впродовж життя та академічну мобільність;

вільний вибір закладу освіти, виду і форми здобуття освіти;

свободу творчої, літературної, художньої, наукової та науково-технічної діяльності;

безпечні та нешкідливі умови навчання і праці;

захист від будь-яких форм насильства та експлуатації, образ, недбалого і жорстокого поводження;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти;

безоплатне користування бібліотечними, інформаційними ресурсами, послугами навчальних, наукових, спортивних, культурно-освітніх підрозділів закладу освіти;

доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в освітньому процесі та науковій діяльності;

особисту або через своїх законних представників участь у громадському самоврядуванні та управлінні закладом освіти;

необхідні умови для здобуття освіти (для осіб з особливими освітніми потребами та із соціально незахищених верств населення);

2. На час виробничого навчання і практики здобувачам освіти забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до освітніх програм та угод між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, що надають місця для проходження виробничого навчання і практики. Під час проходження виробничого навчання і практики забороняється використовувати працю здобувачів освіти для цілей, не передбачених освітньою програмою.

виконувати вимоги освітньої програми і навчального плану, дотримуючись принципу академічної доброчесності;

поважати інших учасників освітнього процесу, їх права, свободи та законні інтереси, працю і гідність педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників закладів освіти, дотримуватися інших етичних норм;

дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля;

дотримуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

4. Здобувачі освіти мають інші права та обов’язки, передбачені спеціальними законами та ратифікованими міжнародними договорами України.

Стаття 45. Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників

1. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на:

академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі;

вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку педагогічних працівників;

індивідуальну освітню (наукову, творчу) діяльність за межами закладу освіти;

творчу відпустку строком до одного року не частіше одного разу на 10 років із зарахуванням до загального і спеціального трудового стажу;

розроблення та впровадження авторських навчальних програм, освітніх методик і технологій;

участь у громадському самоврядуванні закладу освіти;

участь у роботі колегіальних органів управління закладом освіти;

реалізацію інших прав, передбачених спеціальними законами.

2. Педагогічні і науково-педагогічні працівники зобов’язані:

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну ерудицію, власну культуру;

забезпечити засвоєння здобувачами освіти освітніх програм на рівні обов’язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвитку їх здібностей, формуванню навичок здорового способу життя;

дотримуватися принципу академічної доброчесності та забезпечувати його реалізацію (у тому числі здобувачами освіти) в освітньому та науковому процесах;

дотримуватися педагогічної етики, поважати здобувача освіти на основі принципу рівності їх прав;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, толерантності, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості;

виховувати у здобувачів освіти повагу до гідності людини, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

виховувати здобувачів освіти в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

захищати здобувачів освіти від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження, експлуатації та дискримінації за будь-якою ознакою, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;

привчати здобувачів освіти до законослухняності, поваги до Конституції та законів України, державного устрою та територіальної цілісності України.

3. Особи, які провадять освітню діяльність з надання дошкільної і загальної середньої освіти поза закладом освіти, зобов’язані виконувати обов’язки педагогічних працівників, передбачені цим Законом.

Стаття 46. Права і обов’язки батьків, законних представників здобувачів освіти

1. Батьки, законні представники здобувачів освіти мають право:

захищати у відповідних закладах освіти, органах управління освітою та в суді права та законні інтереси здобувачів освіти;

звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;

обирати у визначеному законодавством порядку освітню програму, вид і форму здобуття дітьми повної загальної середньої освіти;

обирати і бути обраними до органів громадського нагляду дошкільних та загальноосвітніх закладів освіти;

ознайомлюватися з освітнім процесом у порядку, передбаченому установчими документами закладу освіти;

отримувати інформацію про всі види запланованих у закладі освіти педагогічних, психологічних, медичних, соціологічних заходів, досліджень та обстежень, педагогічних експериментів;

брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти;

брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини;

отримувати повну інформацію про діяльність закладу освіти, результати навчання здобувачів освіти та результати оцінювання якості освіти у закладі освіти.

2. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за освіту і розвиток дитини.

3. Батьки, законні представники здобувачів освіти зобов’язані:

виховувати у дітей повагу до прав, свобод та гідності людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля та історично-культурного надбання;

забезпечувати здобуття дітьми дошкільної та повної загальної середньої освіти в закладах освіти або в іншій формі в обсязі, передбаченому стандартами освіти;

постійно дбати про фізичне і психічне здоров’я дітей, їх інтелектуальний, творчий, культурний і моральний розвиток, сприяти та створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні та злагоді з представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій.

Стаття 47. Загальні вимоги до педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Педагогічну діяльність у закладах освіти здійснюють педагогічні та науково-педагогічні працівники.

2. Педагогічну діяльність можуть провадити особи, які мають відповідну освіту, фізичний і психічний стан, що дає змогу виконувати посадові обов’язки.

3. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладання трудового договору згідно з законом за результатами конкурсного відбору в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4. Рівень освіти та додаткові кваліфікаційні вимоги, необхідні для провадження педагогічної діяльності, визначаються спеціальними законами.

Стаття 48. Державні гарантії здобувачам освіти

1. Органи місцевого самоврядування забезпечують здобуття дошкільної та початкової освіти у закладі освіти, що територіально найближче розташований до місця проживання дитини. У випадку неспроможності забезпечити на належному рівні діяльність такого закладу освіти відповідна територіальна громада безпосередньо або через свій представницький орган має право прийняти обґрунтоване рішення про доцільність здобуття дошкільної та початкової середньої освіти у закладі освіти поза межами населеного пункту, забезпечивши підвезення дітей до нього і у зворотному напрямку.

2. Особи, які здобувають повну загальну середню освіту, проживають у сільській місцевості і потребують підвезення до закладу освіти і у зворотному напрямку, забезпечуються таким підвезенням за кошти державного та/або місцевих бюджетів, у тому числі із забезпеченням доступності відповідного транспорту для осіб з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп населення.

3. Особи, які здобувають профільну середню освіту у закладах освіти не за місцем проживання, на період навчання забезпечуються гуртожитками за рахунок засновників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4. Органи місцевого самоврядування забезпечують пільговий проїзд учнів, вихованців і студентів у громадському транспорті у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, за рахунок видатків відповідних місцевих бюджетів.

5. Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують безоплатним гарячим харчуванням:

дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, які навчаються у дошкільних закладах освіти;

дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування та учнів 1-4 класів, які отримують допомогу відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, які навчаються у закладах середньої освіти;

дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються у закладах професійної освіти;

6. Особи, які здобувають освіту у закладах професійної освіти, на період навчання забезпечуються гуртожитками, стипендіями, спеціальним одягом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

7. Особи, які здобувають освіту в закладах вищої освіти, на період навчання забезпечуються гуртожитками та мають право на отримання стипендії у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 49. Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам

1. Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:

належні умови праці та медичне обслуговування;

оплату підвищення кваліфікації кожні п’ять років;

встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, почесні звання, наукові ступені, вчені звання та кваліфікаційні категорії;

надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків;

виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

надання пільгових довготермінових кредитів на будівництво (реконструкцію) і придбання житла;

інших гарантій, визначених законами України.

2. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним посадових обов’язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

3. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Зазначені пільги надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зазначені працівники мають право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Дія абзацу другого цієї частини не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до законів України.

4. За особливі трудові заслуги педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть бути нагороджені державними нагородами, представлені до присудження державних премій України, відзначені знаками, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення

Розділ VII
ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ТА ОПЛАТА ПРАЦІ
ПЕДАГОГІЧНИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 50. Професійний розвиток та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Професійний розвиток педагогічних і науково-педагогічних працівників передбачає постійну самоосвіту, участь у програмах підвищення кваліфікації та будь-які інші види і форми професійного зростання. Заклади освіти, в яких працюють педагогічні та науково-педагогічні працівники, сприяють їх професійному розвитку та підвищенню кваліфікації.

2. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників може відбуватися у формі проходження освітньої програми, стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, майстер-класах тощо. Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації впродовж 5 років не може бути меншою 150 годин. При цьому педагогічні працівники мають щорічно планувати певну кількість часу на підвищення своєї кваліфікації.

3. Вибір програми та закладу освіти, установи, організації для підвищення кваліфікації здійснює педагогічний працівник.

4. Підвищення кваліфікації є необхідною умовою подальшої атестації педагогічного працівника.

5. Підвищення кваліфікації педагогічного працівника закладу дошкільної, позашкільної, повної загальної середньої та професійної освіти в обсязі, що встановлюється частиною другою цієї статті, оплачується за кошти державного і місцевих бюджетів. Підвищення кваліфікації педагогічного працівника може оплачуватися засновником закладу освіти, закладом освіти, в якому він працює, педагогічним працівником, а також іншими фізичними та юридичними особами.

6. Порядок оплати підвищення кваліфікації педагогічного працівники затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 51. Робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи.

2. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов’язків.

3. Обсяг та перелік видів роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників встановлюється закладом освіти та закріплюється у трудовому договорі у межах, визначених законодавством.

4. Максимальний обсяг навчального навантаження педагогічних і науково-педагогічних працівників на одну ставку встановлюється спеціальними законами.

5. Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від педагогічних і науково-педагогічних працівників виконання роботи, не передбаченої трудовим договором.

Стаття 52. Оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Праця педагогічних і науково-педагогічних працівників оплачується за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, коштів засновників, власних надходжень закладів освіти, грантів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

2. Умови та розмір оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників державних і комунальних закладів освіти встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Педагогічний працівник, що пройшов сертифікацію, отримує щомісячну доплату у розмірі 20 відсотків посадового окладу протягом строку дії сертифікату.

4. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам встановлюються щомісячні надбавки за вислугу років у розмірах:

понад двадцять років — 30 відсотків посадового окладу.

5. Заклад освіти має право за рахунок власних надходжень та інших джерел, не заборонених законодавством, встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії та інші види заохочень.

6. Керівник закладу освіти відповідно до законодавства, установчих документів та колективного договору може встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії за використання в освітньому процесі іноземних мов, сучасних технологій в освітньому процесі, реалізацію інноваційних проектів тощо.

7. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних надходжень закладів освіти може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Розділ VIII
УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ОСВІТИ

Стаття 53. Органи управління освітою

центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки;

центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти;

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти;

державні органи, яким підпорядковані заклади освіти;

Стаття 54. Повноваження Кабінету Міністрів України

1) вживає заходів до забезпечення конституційного права кожної особи на освіту;

2) забезпечує проведення державної політики у сфері освіти;

3) затверджує стратегію розвитку освіти України;

4) затверджує державні цільові програми у сфері освіти;

5) здійснює повноваження засновника закладів освіти державної форми власності або доручає здійснення цих повноважень уповноваженому ним органу;

6) забезпечує рівні умови розвитку закладів освіти усіх форм власності;

7) визначає порядок формування і розподілу освітньої субвенції та субвенції на підготовку робітничих кадрів між адміністративно-територіальними одиницями відповідно до цього Закону;

8) визначає порядок розподілу державного фінансування професійної освіти;

9) визначає порядок розподілу освітньої субвенції між закладами середньої освіти;

10) затверджує державні пріоритети з підготовки фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

11) затверджує перелік галузей знань та спеціальностей для підготовки фахівців вищої та професійної освіти;

12) затверджує перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів освіти;

13) здійснює інші повноваження, що передбачені законами України.

Стаття 55. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:

1) формує та реалізує державну політику у сфері освіти і науки;

2) розробляє та реалізує стратегію розвитку освіти, державні цільові програми у сфері освіти і науки;

3) здійснює нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти;

4) організовує збір та обробку освітньої статистики, провадить її аналіз та прогнозує розвиток системи освіти;

5) затверджує порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти;

6) забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері освіти і науки;

9) затверджує порядок визнання здобутих в іноземних закладах освіти документів про освіту;

10) затверджує форму і зміст документів про освіту державного зразка;

11) затверджує національну шкалу оцінювання результатів навчання здобувачів освіти для кожного рівня освіти;

12) формує пропозиції щодо обсягу освітньої субвенції, субвенції на підготовку робітничих кадрів, державного фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійного фонду;

13) розподіляє освітню субвенцію та державне фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління;

14) надає методичні рекомендації щодо освітньої діяльності та управління закладами освіти;

15) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо державних пріоритетів з підготовки фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

16) розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти;

17) здійснює ліцензування освітньої діяльності та затверджує порядок проведення перевірки дотримання ліцензійних умов;

18) формує та забезпечує функціонування системи сертифікації педагогічних працівників, забезпечує умови для підвищення їх кваліфікації;

19) забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти;

20) затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти);

21) затверджує порядок проведення акредитації освітніх програм, інших заходів щодо здійснення контролю якості освіти, визначених законами України;

22) здійснює повноваження засновника стосовно закладів освіти державної форми власності, що перебувають у сфері його управління;

23) затверджує положення про власні дорадчо-консультативні органи;

24) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України.

2. Акти центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки є обов’язковими до виконання.

Стаття 56. Повноваження державних органів, до сфери управління яких належать заклади освіти

1. Державні органи, до сфери управління яких належать заклади освіти:

1) беруть участь у реалізації освітньої політики;

2) беруть участь у розробленні умов прийому до закладів професійної та вищої освіти;

3) розподіляє державне фінансування та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері їх управління;

4) здійснюють аналіз, моніторинг якості освітньої діяльності закладів освіти, що перебувають у сфері їх управління;

5) беруть участь у формуванні стандартів освіти;

6) здійснюють функції засновника стосовно утворених ними закладів освіти;

7) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Стаття 57. Повноваження органів місцевого самоврядування та органів влади Автономної Республіки Крим

1. Обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим:

1) аналізують стан розвитку освіти на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

2) аналізують та планують розвиток мережі закладів освіти обласного підпорядкування;

3) засновують, реорганізовують та ліквідовують заклади освіти, у тому числі для осіб з особливими освітніми потребами;

4) здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законами.

2. Районні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад:

1) аналізують та планують розвиток мережі закладів освіти;

2) засновують заклади дошкільної, середньої, професійної та позашкільної освіти;

3) визначають територію обслуговування закладами початкової та базової середньої освіти (крім випадків, встановлених спеціальними законами);

4) гарантують доступність середньої освіти для всіх громадян, які проживають на відповідній території, та вживають заходів для забезпечення потреби у дошкільній та позашкільній освіті;

5) забезпечують та фінансують підвезення учнів до закладів початкової та базової середньої освіти, і у зворотному напрямку;

6) забезпечують гуртожитками учнів закладів профільної середньої та професійної освіти, які навчаються не за місцем проживання;

7) забезпечують організацію обліку здобувачів дошкільної та середньої освіти;

8) контролюють дотримання норми Конституції України про обов’язковість повної загальної середньої освіти;

9) звітують про якість освіти, стан і перспективи розвитку мережі закладів освіти, що перебувають в їх підпорядкуванні, в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

3. Сільські, селищні ради мають право засновувати заклади дошкільної, початкової середньої та позашкільної освіти та забезпечують їх діяльність.

4. Міські ради міст Києва та Севастополя виконують повноваження органів місцевого самоврядування, визначені цією статтею.

Стаття 58. Повноваження органів із забезпечення якості освіти

центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти;

постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти.

2. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти:

1) проводить інституційний аудит закладів дошкільної, середньої та професійної освіти;

2) проводить акредитацію освітніх програм у закладах дошкільної, середньої та професійної освіти;

3) проводить моніторинг якості освіти у випадках і порядку, визначених законодавством;

4) здійснює державний нагляд (контроль) за реалізацією закладами освіти та органами місцевого самоврядування державної політики у сфері освіти;

5) здійснює перевірку дотримання суб’єктами освітньої діяльності ліцензійних умов;

6) за дорученням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки здійснювати контроль за дотриманням вимог щодо організації зовнішнього незалежного оцінювання;

7) здійснює інші повноваження, визначені спеціальними законами.

3. Повноваження постійно діючого колегіального органу у сфері забезпечення якості вищої освіти визначені спеціальним законом.

Стаття 59. Відкритість органів управління та державного нагляду (контролю) у сфері освіти

1. Інформація про процедури та результати прийняття рішень органами управління освітою підлягає обов’язковому оприлюдненню на їх офіційних веб-сайтах, на інформаційних стендах і в будь-який інший спосіб з дотриманням принципу конфіденційності та доступності, у тому числі для осіб з порушеннями зору.

2. Органи управління освітою забезпечують обов’язкове громадське обговорення проектів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів.

3. Органи управління освітою, які є розпорядниками бюджетних коштів, на своїх офіційних веб-сайтах оприлюднюють кошторис і звіт про надходження та використання коштів державного та місцевого бюджетів, спрямованих на забезпечення діяльності закладів освіти, які перебувають в їх підпорядкуванні.

Стаття 60. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти

1. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти й освітньої діяльності.

2. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його регіональними територіальними підрозділами. Положення про центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим та іншими законами України.

Стаття 61. Громадський нагляд у сфері освіти

1. Громадський нагляд у системі освіти здійснюється громадськими об’єднаннями, установчими документами яких передбачено діяльність у сфері освіти та/або соціального захисту осіб з інвалідністю, професійними об’єднаннями педагогічних і науково-педагогічних працівників, об’єднаннями здобувачів освіти, об’єднаннями батьківських комітетів та органами, до яких вони делегують своїх представників.

2. Суб’єкти громадського нагляду мають право:

1) ініціювати і брати участь у дослідженнях з питань освіти в адміністративно-територіальних одиницях та оприлюднювати результати таких досліджень;

2) подавати засновникам закладів освіти пропозиції щодо поліпшення освітньої діяльності;

3) брати участь у розробленні державних і регіональних програм розвитку освіти;

4) вносити до органів виконавчої влади пропозиції щодо удосконалення змісту освіти;

5) проводити моніторинг якості підручників та інших навчальних матеріалів і оприлюднювати результати;

6) брати участь у розробленні нормативно-правових актів та інших рішень, що стосуються системи освіти, та громадському обговоренні проектів цих документів;

7) здійснювати інші заходи в сфері освіти відповідно до законодавства.

Стаття 62. Інститут освітнього омбудсмена

1. З метою забезпечення належних умов для реалізації права особи на освіту в системі освіти діє освітній омбудсмен. Освітній омбудсмен у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також положенням про освітнього омбудсмена, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Освітній омбудсмен є посадовою особою, на яку Кабінетом Міністрів України покладається виконання завдань щодо захисту прав у сфері освіти.

3. Освітній омбудсмен призначається на посаду Кабінетом Міністрів України строком на п’ять років без права повторного призначення.

4. Освітній омбудсмен відповідно до покладених на нього завдань має право:

1) розглядати скарги та перевіряти факти, викладені в цих скаргах, поданих від здобувачів освіти, їх батьків, законних представників, а також педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників;

2) отримувати від закладів освіти та органів управління освітою інформацію, необхідну для виконання своїх функцій, в тому числі інформацію з обмеженим доступом;

3) за результатами проведених перевірок виносити рішення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості скарги і на його основі надавати рекомендації закладам освіти та органам управління освітою, повідомляти правоохоронні органи щодо виявлених фактів порушення законодавства;

4) безперешкодно у встановленому законом порядку відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади освіти всіх рівнів незалежно від форми власності, а також брати участь в установленому порядку у засіданнях державних органів з питань, що належать до його компетенції;

5) звертатися до органів державної влади, правоохоронних органів щодо виявлених фактів порушення права людини на освіту та законодавства у сфері освіти;

6) надавати консультації здобувачам освіти, їх батькам, законним представникам, а також особам, які навчають;

5. Забезпечення діяльності освітнього омбудсмена здійснює служба освітнього омбудсмена, порядок діяльності якої визначається положенням про освітнього омбудсмена.

6. Порядок та умови звернення до освітнього омбудсмена затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розділ IX
ІНФРАСТРУКТУРА ОСВІТИ

Стаття 63. Єдина державна електронна база з питань освіти

1. У системі освіти діє Єдина державна електронна база з питань освіти — автоматизована система, функціями якої є збір, верифікація, оброблення, зберігання та захист інформації щодо системи освіти.

2. Обов’язковими складовими частинами Єдиної державної електронної бази з питань освіти є Реєстр закладів освіти, Реєстр документів про освіту та реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. Обсяг відомостей, що містять Реєстри, та порядок їх ведення встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

3. Уся інформація, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, крім персональних даних та інформації з обмеженим доступом, є доступною у форматі відкритих даних, у тому числі з урахуванням потреб осіб з порушеннями зору. Особа має повний доступ до всіх відомостей про себе, внесених до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

4. Безоплатний і вільний доступ осіб до інформації, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здійснюється через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

5. Розпорядником Єдиної державної електронної бази з питань освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

6. Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Стаття 64. Наукове і методичне забезпечення освіти

1. Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, Національна академія педагогічних наук України, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади вищої та післядипломної освіти, інші науково-методичні і методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими фаховими організаціями.

Стаття 65. Психологічна служба та соціально-педагогічний патронат у системі освіти

1. У системі освіти діє психологічна служба. Психологічне забезпечення освітнього процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи.

2. Соціально-педагогічний патронат у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, законним представникам. Соціально-педагогічний патронат здійснюється соціальними педагогами (працівниками).

3. За своїм статусом практичні психологи та соціальні педагоги (працівники) закладів освіти належать до педагогічних працівників.

Стаття 66. Організація медичного обслуговування у системі освіти

1. Організація медичного обслуговування в системі освіти забезпечується відповідно до джерел фінансування закладів освіти кожного рівня освіти, визначених законодавством, здійснюється закладами центрального органу виконавчої влади, що здійснює формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, та іншими закладами охорони здоров’я відповідно до законодавства.

Розділ X
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
У СФЕРІ ОСВІТИ

Стаття 67. Фінансування системи освіти

1. Держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не меншому 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.

2. Фінансування установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів, визначених Бюджетним кодексом України.

3. Заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує засновник.

4. Держава створює умови для забезпечення фінансування дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної освіти в обсязі, необхідному для виконання ліцензійних умов та стандарту освіти.

5. Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

6. Фінансування повної загальної середньої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі шляхом надання освітньої субвенції місцевим бюджетам, місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. Витрати, що покриваються за рахунок освітньої субвенції, визначаються спеціальним законом.

Порядок розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами визначається згідно з формулою, в основі якої лежить кількість учнів, з урахуванням таких факторів:

категорія території, на якій розташований заклад освіти;

наявність учнів (вихованців) з особливими освітніми потребами;

особливості навчання учнів (вихованців) з національних меншин;

необхідність підвезення учнів (вихованців) до закладу освіти та з нього;

7. Фінансування професійної освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету шляхом надання субвенції на підготовку робітничих кадрів, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Витрати, що покриваються за рахунок субвенції на підготовку робітничих кадрів, визначаються спеціальним законом.

Порядок розподілу субвенції на підготовку робітничих кадрів між місцевими бюджетами визначається згідно з формулою, в основі якої лежить кількість учнів, з урахуванням рівня освіти, професійного профілю, наявності учнів з особливими освітніми потребами та інших факторів.

8. Фінансування вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

9. Держава здійснює фінансування освіти осіб з особливими освітніми потребами за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі цільового обсягу коштів закладу освіти, який обрала особа з особливими освітніми потребами та її батьки, законні представники. Порядок фінансування освіти осіб з особливими освітніми потребами на кожному рівні освіти визначається спеціальними законами, а обсяг необхідних коштів для їх підготовки на кожному рівні освіти — Кабінетом Міністрів України.

10. Порядок фінансування освіти різних рівнів визначаються спеціальними законами.

11. Заклади та установи освіти, які є неприбутковими установами, мають право на бюджетне фінансування освіти.

12. Заклади освіти мають право отримувати фінансування різних видів та з різних джерел, не заборонених законодавством. Державні і комунальні заклади освіти мають право самостійно розпоряджатися надходженнями від коштів, розміщених на поточних рахунках у банках державного сектору для провадження діяльності, передбаченої установчими документами.

Стаття 68. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки

1. Правовими засадами державно-приватного партнерства у сфері освіти і науки є Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України “Про державно-приватне партнерство”, цей Закон, інші закони України, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки може передбачати:

спільне фінансування закладів освіти, а також юридичних і фізичних осіб, які провадять освітню діяльність;

утворення та/або спільне фінансування і розвиток баз практичної підготовки;

утворення та/або спільне фінансування і експлуатацію інноваційних підприємств (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) на базі існуючих закладів освіти;

розроблення і розвиток сучасних технологій освіти, навчання, професійно-практичну підготовку;

запровадження спільних програм фінансування підготовки фахівців тощо;

здійснення заходів щодо соціального захисту та поліпшення житлових умов працівників системи освіти.

4. Фінансування державно-приватного партнерства у сфері освіти може здійснюватися за рахунок:

фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку;

інших джерел, не заборонених законодавством.

5. Державно-приватне партнерство щодо об’єктів державної та комунальної власності здійснюється без зміни цільового призначення та форми власності цих об’єктів.

Стаття 69. Фінансово-господарська діяльність закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти

1. Джерелами фінансування суб’єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути:

кошти, одержані за надання освітніх послуг відповідно до укладених договорів;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

гранти вітчизняних і міжнародних організацій;

добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб;

інші джерела, не заборонені законодавством.

2. Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється закладом освіти у гривні. Для здобувачів освіти — нерезидентів України плата може встановлюватися в іноземній валюті.

3. Розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі.

Плата може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками — щомісяця, щосеместру, щороку.

Заклад освіти має право змінювати плату за навчання (в частині залишку несплаченої суми) у порядку, передбаченому договором, не частіше одного разу на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік.

Договір укладається між закладом освіти та здобувачем освіти (його законними представниками), та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.

Інші питання оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або за надання додаткових освітніх послуг у закладах освіти регулюється спеціальними законами.

4. Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або за надання додаткових освітніх послуг оприлюднюється на офіційному веб-сайті закладу освіти або його засновника.

5. Бюджетні асигнування на освіту, позабюджетні кошти та кошти, отримані закладом освіти як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг, не можуть бути вилучені в дохід держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти спрямовуються на діяльність, визначену установчими документами закладу освіти.

6. Кошти, матеріальні та нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, закладам і установам освіти та науки, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для провадження освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком.

7. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування закладів освіти, підприємств, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

Стаття 70. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти

1. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші активи. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

2. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначається Земельним кодексом України.

3. Заклади освіти самостійно розпоряджаються надходженнями від провадження господарської та іншої передбаченої їх установчими документами діяльності.

4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законами України.

5. Заклади освіти, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також підрозділи, технологічно пов’язані з освітнім процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, крім випадків, встановлених законами України.

6. Кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби.

7. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 68 цього Закону.

Розділ XI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 71. Міжнародне співробітництво у системі освіти

1. Заклади освіти, наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державного управління освітою мають право укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв’язки із закладами освіти, науковими установами системи освіти зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства України.

2. Заклади освіти та наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право провадити зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства на основі договорів, укладених ними з іноземними юридичними, фізичними особами, мати власний валютний рахунок, створювати спільні підприємства.

3. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки проводить роботу, пов’язану із встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів, крім випадків, передбачених спеціальними законами.

4. Держава сприяє міжнародному співробітництву закладів освіти та органів управління освітою, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від оподаткування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове та виробниче обладнання та приладдя, що надходять для них із-за кордону для навчальних і наукових цілей.

5. Валютні, матеріальні надходження від провадження зовнішньоекономічної діяльності використовуються державними закладами освіти, науковими, науково-виробничими установами системи освіти для забезпечення їх власної діяльності, визначеної установчими документами згідно із законодавством.

6. Заклади освіти, педагогічні та науково-педагогічні працівники, здобувачі освіти можуть брати участь у реалізації різних проектів і програм міжнародних організацій.

Стаття 72. Участь у міжнародних обстеженнях якості освіти

1. Держава з метою незалежного оцінювання якості освіти забезпечує участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти.

2. Рішення про участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти приймає Кабінет Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень.

3. Результати міжнародних порівняльних досліджень якості освіти обов’язково оприлюднюються та враховуються органами державної влади під час формування державної політики у сфері освіти.

Стаття 73. Міжнародна академічна мобільність

1. Держава створює умови для реалізації права міжнародної академічної мобільності; розроблення спільних освітніх і наукових програм з іноземними закладами освіти, науковими установами, організаціями; залучення іноземців до навчання та викладання в закладах освіти України.

2. Держава сприяє участі у програмах двостороннього та багатостороннього міжнародного обміну учнів, студентів, аспірантів, докторантів, педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників.

Розділ XII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2016 року, крім частин першої та третьої статті 11, які набирають чинності з 1 вересня 2018 року.

2. Визнати таким, що втратив чинність Закон України “Про освіту” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 34, ст. 451).

1) до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність з цим Законом терміни “навчальний заклад” і “заклад освіти” є ідентичними, а навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти;

2) навчання учнів за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти починається:

для базової середньої освіти — з 1 вересня 2022 року;

для профільної середньої освіти — з 1 вересня 2018 року;

3) заклади освіти, які згідно з цим Законом зобов’язані мати ліцензію на провадження освітньої діяльності, мають право провадити таку діяльність без ліцензії протягом трьох років з моменту затвердження ліцензійних умов для відповідного виду освітньої діяльності;

4) існуючі школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перетворюються до 31 грудня 2017 року на дитячі будинки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та переходять у підпорядкування центрального органу виконавчої влади у сфері соціального захисту, або на заклади середньої освіти за рішенням обласних рад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міських рад міст Києва та Севастополя;

5) заклади професійної освіти, що здійснюють навчання за освітніми програмами вищої освіти та надають ступінь молодшого спеціаліста, фінансуються в порядку, що діє на момент прийняття цього Закону;

6) заклади дошкільної та позашкільної освіти у населених пунктах, в яких немає власного бюджету, фінансуються з районного бюджету до завершення процесу об’єднання територіальних громад;

7) за особами, що отримали середню спеціальну освіту до набрання чинності Законом України “Про освіту” від 23 травня 1991 року
№ 1060-XII, після набрання чинності цим Законом зберігаються існуючі професійні права.

4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) частину сьому статті 141 Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18—22, ст. 144) після слів “не підлягають приватизації” доповнити словами “, крім випадків, встановлених законом”;

2) у Законі України “Про загальну середню освіту” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230; 2010 р., № 46, ст. 545; 2014 р., № 2—3, ст. 41):

частину першу після абзацу сьомого доповнити новими абзацами такого змісту:

“спеціалізована мистецька школа (школа-інтернат) — спеціалізований заклад освіти І—ІІІ або ІІ—ІІІ ступенів мистецького профілю;

школа-інтернат (ліцей-інтернат) спортивного профілю — спеціалізований заклад освіти спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);”.

У зв’язку з цим абзаци восьмий — тринадцятий вважати відповідно абзацами десятим — п’ятнадцятим;

частину другу після абзацу четвертого доповнити новими абзацами такого змісту:

“професійний коледж (коледж) спортивного профілю — спеціалізований заклад освіти спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);

професійний коледж (коледж) культурологічного або мистецького спрямування – спеціалізований заклад освіти, який забезпечує надання професійної мистецької освіти;”.

У зв’язку з цим абзац п’ятий вважати абзацом сьомим;

частину другу статті 26 доповнити абзацом такого змісту:

“Керівник загальноосвітнього закладу освіти (навчального закладу) призначається на посаду на підставі рішення конкурсної комісії, до складу якої входять представники засновника, педагогічного колективу, громадського об’єднання батьків учнів (вихованців) закладу освіти (навчального закладу), а також органу місцевого самоврядування та громадського об’єднання керівників закладів освіти (навчальних закладів) відповідної адміністративно-територіальної одиниці. До участі у роботі комісії з правом дорадчого голосу можуть бути залучені представники інших громадських об’єднань та експерти у сфері загальної середньої освіти.”;

частину першу статті 30 викласти у такій редакції:

“1. Державним стандартом загальної середньої освіти є Національний курикулум, що цілісно представляє цінності, цілі, принципи, зміст навчання та оцінювання учнівських досягнень, а також дає опис міжпредметних тем, які зосереджуються на розвитку ключових компетентностей учнів; слугує основою для визначення навантаження учнів і розроблення змісту навчальних програм та інших документів.”;

у статті 34:

“1. Контроль за відповідністю освітнього рівня учнів (вихованців), які закінчили загальноосвітній навчальний заклад II і III ступенів, вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти здійснюється шляхом їх зовнішнього незалежного оцінювання.”;

у частині п’ятій слова “Кабінет Міністрів України” замінити словами “центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти”;

3) у Законі України “Про позашкільну освіту” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 46, ст. 393; 2003 р., № 37, ст. 300; 2005 р., № 28, ст. 372; 2014 р., № 2—3, ст. 41):

статтю 1 після абзацу четвертого доповнити новими абзацами такого змісту:

“спеціалізований заклад позашкільної освіти — позашкільний заклад освіти, що надає спеціалізовану освіту мистецького, спортивного або військового спрямування;

дитяча мистецька школа — заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту;”.

У зв’язку з цим абзаци сьомий — одинадцятий вважати відповідно абзацами дев’ятим — тринадцятим;

статтю 13 доповнити частиною третьою такого змісту:

“3. Положення про спеціалізовані заклади позашкільної освіти спортивного, військового та мистецького спрямувань розробляються на основі Положення про позашкільні заклади освіти та затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах, і є підставою для розроблення статутів таких закладів.”;

абзац третій частини третьої статті 18 викласти в такій редакції:

“Зразки документів про позашкільну освіту затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зразки документів про позашкільну спеціалізовану освіту мистецького, спортивного, військового спрямувань затверджуються центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах.”;

у тексті Закону слова “початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання)” у всіх відмінках замінити словами “дитячі мистецькі школи” у відповідному відмінку;

4) абзац перший частини дев’ятої статті 11 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 46, ст. 456; 2011 р., № 12, ст. 12, № 29, ст. 272; 2012 р., № 40, ст. 480; 2013 р., № 32, ст. 413; 2014 р., № 4, ст. 61, № 20—21, ст. 712) після слів “їх відчуження” доповнити словами “, крім випадків, встановлених законом”;

5) у Законі України “Про вищу освіту” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37—38, ст. 2004):

частину восьму статті 8 викласти у такій редакції:

“8. Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.”;

пункт 3 частини першої статті 18 викласти у такій редакції:

у статті 45:

абзац перший частини другої викласти у такій редакції:

“1. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюється на основі програм зовнішнього незалежного оцінювання, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зміст програм зовнішнього незалежного оцінювання має бути доступним для ознайомлення особами, які проходитимуть таке оцінювання, на початку здобуття ними освіти відповідного рівня.”;

“7. Фінансування заходів з проведення зовнішнього незалежного оцінювання здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в установленому законодавством порядку та за рахунок інших джерел, що не заборонені законодавством.”;

пункт 8 частини першої статті 62 після слова “гуртожитком” доповнити словами “та цілодобовим доступом до нього”;

підпункт 9 пункту 5 розділу ХV “Прикінцеві та перехідні положення” виключити;

6) пункт 6 частини першої статті 7 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради, 2015 р., № 23, ст. 158) викласти у такій редакції:

“6) освітня діяльність у сфері дошкільної, загальної середньої, професійної та вищої освіти за переліком видів освітньої діяльності, визначеним Кабінетом Міністрів України, яка ліцензується з урахуванням особливостей, встановлених Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про професійну освіту”, “Про вищу освіту”.”.

5. Рекомендувати засновникам закладів освіти протягом п’яти років привести установчі документи закладів освіти у відповідність із цим Законом.

6. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Коментарi

AryRild
2018-02-20 01:30:57
Cialis Legal Deutschland [url=http://cialicheap.com]cialis[/url] buy roche accutane online uk...

Ім'я: Коментар: Введіть код з малюнка [ ? ]

Ви знаходитесь тут:

Закон

Про освіту