На початку XIV століття у Центральній Європі зводили неймовірної краси собор. Керівником робіт був священник, котрому доручили слідкувати за роботою всіх чорноробів та ремісників. Священик вирішив поспостерігати, як працюють каменярі. Він обрав трьох майстрів — найвправніших у їхній професії.
Святий отець підійшов до першого каменяра й попросив:
— Брате мій, розкажи мені про твою роботу.
Майстер відірвався від роботи, його голос зривався и був сповненим злості та гніву:
— Як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою у метр заввишки та по півметра завдовжки й завширшки. І з кожним ударом різця по цій каменюці я відчуваю, як спливає часточка мого життя. Поглянь, мої руки натруджені й укриті мозолями. Ця робота ніколи не закінчиться, вона триватиме безконечно. Це виснажує мене. Де задоволення? Я помру задовго до того, як зведуть собор.
Монах підійшов до другого каменяра й попросив його розповісти про свою роботу.
— Брате, — тихо та спокійно відповів майстер, як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою у метр заввишки і по півметра завдовжки й завширшки. І з кожним ударом різця по каменю я відчуваю, що творю життя та майбутнє. Дивись, я зміг зробити так, щоб моя сім’я жила в комфортабельній оселі, набагато кращій, ніж та, в який ріс я. Мої діти ходять до школи. Без сумніву, вони досягнуть у житті більшого, ніж я. І все це стало можливим завдяки моїй роботі. Я віддаю собору своє вміння, і він теж обдаровує мене.
Монах підійшов до третього каменяра й попросив його розповісти про свою роботу.
— Брате, — відповів майстер, широко усміхнувшись, голос його був сповненим радості. — Бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою у метр заввишки й по півметра завширшки та завдовжки
— І з кожним доторком різця до каменя я відчуваю, що висікаю свою долю. Подивись, ти бачиш, які прекрасні риси проступають із валуна. Сидячи тут, я не тільки втілюю своє вміння та своє ремесло, я роблю свій вклад у те, що ціную й у що вірю. Тут, біля цього каменя, я в мирі з собою. Знаю, що хоч і не побачу цього собору завершеним, він стоятиме ще тисячу років, уособлюючи те, що є істинним у нас, і служитиме меті, заради якої всемогутній послав на цю землю й мене.
Монах пішов геть і деякий час розмірковував над почутим. Цієї ночі він спокійно заснув, як не спав уже давно, а наступного дня зняв із себе повноваження керівника робіт і запропонував цю посаду третьому каменяреві.

А ви як розумієте цю притчу?